По дорозі додому зіткнувся зі ще одним релятивістським явищем. А саме з дуже небезпечною раптовою телепортацією. Таке траплялося декілька разів за всю дорогу. Коли ти рухаєшся плавно по проїжджій частині, вже намітивши траєкторію об'їзду ямок. Кермуєш в теплоті салону, докладаєш зусиль хіба що, щоб тримати очі розплющеними - бо закриваються зарази. І зненацька «перестрибуєш по фільму» на декілька секунд вперед.
Ті вибоїни, що були далеко, ледь втрапляли у промінь фар – в момент опинилися зовсім близько, от-от під бампером. Сам автомобіль, якимось чином, телепортувався вперед по трасі на декілька десятків метрів. Опинившись при цьому на пів метру ближче до краю дорожнього полотна. І швидкості при цьому не знижував.
Тільки потім розумієш, що випав з цього просторово-часового континууму на одну лише долю секунди. Очі - ,трясця, весь час точно залишалися відкритими. Таке підступне втрапляння в небезпечний дорожній вид сну. Був би на десяток років молодше - такого б точно не допустив.
На мить зазирнув уявно в нехорошу реальність де трапляються найгірші речі. Налякав сам себе, стрепенувся. Накрутив гучність агресивної музики на максимум. Вирішив не розганятися більш ніж п’ятдесят. Випучив очі ще більше ніж випучував до того. Вчепився за кермо з усієї сили. Таким чином благополучно дочергикав додому.
Як завжди - унікальною вийшла «експедиція». Неоднозначна – як «кіт Шрьоденгера в мішку».